Вірші, які монетизуються для ЗСУ й говорять за тих, хто вже не може: інтерв’ю з Павлом Вишебабою (ВІДЕО)

Його вірші перекладені на 18 мов світу, а в Україні збірка «Тільки не пиши мені про війну» зібрала рекордну кількість передзамовлень – 15 тисяч. Нині Павлу Вишебабі – 36, а перший вірш, розповідає поет, був написаний ще у 10 років. Та тоді йти на зустріч юному письменнику видання не поспішали.

«Багато років намагався видатися у видавництвах, вони мені успішно відмовляли, але зараз вже я відмовив видавництвам і видався сам видатом. Справа в тому, що у нас в Україні так побудовано, що дебютну збірку віршів не друкують у більш ніж 2 тисячах екземплярах», — каже поет, військовий Павло Вишебаба.

Передзамовлення на відому збірку «Тільки не пиши мені про війну» навіть довелося зупинити. Нині надруковано уже другий тираж, а це ще 20 тисяч книг, які українці активно скуповують у книгарнях і водночас мають змогу подарувати їх для військовослужбовців, які лікуються у шпиталях чи стоять на передовій.

«Ну зазвичай, коли ти приїжджаєш виступати до хлопців десь поблизу передової, то спочатку всі дуже втомлені, очі згаслі, знаєте, а потім ми поговоримо, почитаємо вірші, інколи навіть поспіваємо за настроєм. Є ж там багато людей, які люблять співати, просто нагоди немає. Поспіваємо разом, то очі горять, робимо спільні фотографії. На жаль, дуже багато історій таких, що хлопці мені пишуть, от ти подарував йому книгу, він через день загинув і ми книгу його передаємо мамі. А нещодавно один військовий підійшов до мене, каже: «я не знаю для кого ви там писали цей вірш, оцей вірш точно про мене і мою дружину, щоб ви там собі не думали. А що цікаво, після того як він до мене підійшов через тиждень я приїхав на концерт, прийшла його дружина і також мені це підтвердила, каже: «Це наш вірш, щоб Ви собі не думали». Добре, що люди так відчувають, що в них також відгукується начебто це про них», — говорить поет, військовий Павло Вишебаба.

Ще до початку війни у 2014-му Павло був активним учасником Революції гідності, а у мирному житті – музикантом, екоактивістом, зоозахисником та відкрив перше в Україні веганське кафе. Та усе змінилося 24 лютого, коли вранці Павло, як і усі інші стояв у черзі до військкомату. Поет зізнається, напевно тому бійці й реагують на поезію і виступи по-іншому, розуміючи, що ти стоїш з ними пліч-о-пліч й власне писати вірші нерідко підштовхують саме побратими.

«Якщо запрошують, значить хлопцям це треба, але я розумію, що вони відчувають, що я так само як і вони встав 24 лютого і пішов у військкомат, і мав честь стояти разом з ними у військкоматах. Мене дуже підтримують хлопці з мого підрозділу і коли знають, що в мене не дописаний якийсь вірш, а я дозволяю собі сидіти в тік-тоці, вони кажуть, відкладай, пиши, дописуй. Вони з розумінням ставляться, що це моя функція, я зобов’язаний це робити не лише для себе. Вони кажуть: «ми чекаємо, давно не було вірша, Павло, давай швидше дописуй», — сказав поет, військовий Павло Вишебаба.

Так поезію Павла час від часу чують військові уздовж усієї передової. Декілька віршів чоловік присвятив своїй 6-річній доньці. Власне збірка і носить назву одного із їхніх рядків «Тільки не пиши мені про війну».

«Він викликає емоції, хоча цей вірш насправді написаний доньці, на колінці. Це дивно, коли так випадковий вірш стає популярним. Зазвичай я довше працюю над віршами, але значить просто почулося не лише своє відчуття, а те, що блукало в повітрі і відгукнулося в багатьох», — каже поет, військовий Павло Вишебаба

Павло каже, поезія – це не лише висловити свої почуття, а й передати те, що відчувають інші, й спосіб закарбувати наші реалії не лише в підручниках з історії.

«Ми можемо значно більше відчути про цю війну з одного єдиного вірша або з однієї пісні. Те саме, я думаю, треба зараз. Окрім того, що відбуваються важливі події на полі битви, відбуваються дуже важливі події в тому, що нація переживає незвичний, непересічний, травматичний, але досвід, який ми може нас чомусь навчити або може нас зламати. От я би хотів, щоб ми це переживали, переосмислювали і для цього існує поезі і література. Це її функція. А один вірш може дуже багато передати. Якщо взяти Другу Світову війну. Ви можете прочитати всі битви, знати, як все відбувалося, але ви прочитаєте один вірш, наприклад «Жди меня и я вернусь» і ви знаєте, що цей вірш читали більшість, хто брав участь у бойових діях, він написаний у 1941 році. Його знаходили у загиблих хлопців в їхніх кітелях. Ми одразу зрозуміємо чим жили ті люди», — розповідає поет, військовий Павло Вишебаба.

Тепер же почути поезію Павла наживо можуть і цивільні. Вперше від початку повномасштабного вторгнення чоловікові дозволили вирушити у Всеукраїнський тур, аби провести благодійні поетичні вечори та зібрати кошти для потреб своєї бригади. Водночас, каже Павло, це і спосіб нагадати людям, що війна триває, а ворога не можна не недооцінювати.

«Нам дуже важливо знати, що люди не просто вірять в нас, а вони працюють на перемогу. Тому що оце все: «ми точно переможемо» всі говорять. Та ясно, що ми переможемо, але скільки не кажи «цукор в роті солодко» не стане. Цю перемогу нам доведеться тільки вигризати. По-іншому не буде, ворог дуже сильний і якщо ми не будемо всі робити більше ніж ми можемо, тоді перемога буде дуже складна. Тобто, те, що ми переможемо це зрозуміло. Питання коли та якою ціною. Ось щоб ціна була якомога менша, ми всі маємо робити якомога більше і більше. Немає якихось міфічних військових, які все вирішать», — сказав поет, військовий Павло Вишебаба.

Бо ж армії – корисний кожен, навички можна здобути, аби було бажання.

«В мене наприклад в підрозділі на самому початку повномасштабного вторгнення хлопець з 22-х років. Він навчав нас, старше покоління тому що в нього було три ротації в АТО і він молодий, але дуже досвідчений, але якщо ми йдемо з цивільного життя, то мені здається це мають бути більш старші люди. Це виключно моя думка», — говорить поет, військовий Павло Вишебаба.

Зараз Павло от уже понад рік боронить кордони Донеччини, звідки сам родом, на посаді командира відділення 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Каже, зовсім пропускає дорослішання доньки, але перш за усе бореться за її вільне майбутнє у мирній Україні.

Й маючи бажання на те, чи інше, зазначає Павло, під силу усе – навіть творчість у перерві між боями.

А от відповісти на питання чи повернеться до минулого життя після перемоги, Павло не може, але точно впевнений – не покине поезію, а силою слова хоче допомогти бути почутими і ветеранам.

А поки ж вірші Павла монетизуються для ЗСУ. Так, військовий уже провів сім поетичних вечорів, які принесли бригаді Павла півтора мільйони гривень. Зібрати потрібно ще стільки ж, аби закупити артилерію, дрони та інші необхідні речі для бійців. Під час концертів поет проводить і благодійні аукціони. Так у Житомирі зі сцени вдалося продати тубус від снаряду для «Цезаря» за рекордні 75 тисяч гривень й це не кінець. Наступні концерти відбудуться у Києві – 14 березня, Полтаві – 16 березня та у Дніпрі – 17 березня.