Режисери знімають фільми по його книгам: історія про найвідомішого українця в Естонії (ВІДЕО)

Кам’яна вуличка старого Таллінна. На вході до непримітного дворика чуємо рідне «Добрий день», таке нетипове для напівросійськомовної столиці Естонії.

Трохи згодом чуємо й пісню, від уже місцевих, «Калина».

Чоловік на відео – український художник Анатолій Лютюк, він тут, в українському центрі – головний. В Естонію чоловік переїхав ще у 90-х, як каже сам, подалі від радянського союзу.

«Для художників в Україні того мого періоду, коли ми були молодими, то було за честь втекти з радянського союзу, а потім я вступив у художній інститут, закінчив і залишився тут», — говорить керівник Центру української культури Анатолій Лютюк.

Усе в українському центрі виготовлено руками Анатолія і його колективом. Тут можна знайти заняття на будь-який смак.

Тут є і місце, де народжується пергамент. Пан Анатолій спускає нас у підвальне приміщення — тут розташована майстерня з його виготовлення. Робиться він за старовинною технологією: дошки, матерію, коноплі та льон переробляють у розчині, розтягують волокна, формують у рамки, пресують, просушують і ось уже готову листівку він дарує своїм українським гостям.

Там ми робимо папір, тут друкується. Ми друкуємо книжки і відразу вам дам, щоб не забути, це подяка за допомогу Україні, десь так воно виглядає, малював бузькою як символ України і волошка – символ Естонії. Розбите гніздо латається і ось естонська квітка.

А ще тут роблять фарбу і чорнила. Повчитися тому, що вміє Анатолій, сюди з’їжджаються люди з усього світу.

«Це Сапор і Кьоте, для них було це, для японців шо в якійсь Естонії, якісь там книжки, папір, каліграфія. Ну й тут ці молоді люди, вони з усього світу проходять практику. В основному це Європа, але іноді бувають екзоти», — говорить керівник Центру української культури Анатолій Лютюк.

Й на цьому чарівні місця на невеликій старовинній вуличці Таллінна не закінчуються. Анатолій веде нас і у світлицю, це місце, де розташована школа каліграфії і ціла бібліотека книг. Художник демонструє одну з них – «Книгу Добра», вона важить 12 кілограм та ще більше важить інформація в ній, бо ж російська агресія змусила митця залишити мирну естонську столицю та вирушити до прифронтового Донбасу. У книзі зібрані розповіді про тварин й про те, як своїми знаками вони рятують життя людей. Одна з них — розповідь про птаха Сича, який стукав у шибку школи і попереджав про небезпеку. Побачивши такий знак, директор відпустив учнів додому, а за кілька годин школу знищили «Урагани». Усі ці історії описані у формі казки, аби не лякати дітей. Тут є і казка про коника-волонтера, у ній розповідається про не менш трагічні історії.

Тут недалеко і греко-католицька капличка, ікону, яка перша кидається в очі при вході, написав Анатолій, ще одну от-от, каже, має передати художник з України.

Анатолій каже, головне для нього – щодня робити добро. Історії, які зібрані у книзі під час поїздки у прифронтові місця супроводжувалися і допомогою для Збройних Сил та цивільних. Чоловік із колективом передав вже не одну автівку на фронт й сотні ящиків з окопними свічками, які виготовляють теж власноруч.

Допомагає Анатолій українцям і в Естонії, які рятуються від війни.

В Центр української культури, розповідає керівник, з’їжджаються і туристи з усього світу, серед них чимало й росіян. Власне культура каже Анатолій, це окремий фронт, на якому вони теж борються за перемогу України.

А лякає росіян в Естонії і портрет Бандери.

І поки росіян в Естонії лякає портрет Бандери, Анатолій мріє із новим подихом повернути в Україну школи з каліграфії, їх каже, залишилося дуже мало. Цій технології зокрема навчали і на Житомирщині, у Радомишлі, у замку Ольги Богомолець.

А поки, попри відстань, Анатолій із командою продовжує допомагати Україні, робити добро й шукати його там, де інші не помічають.