Військовий капелан 95-ої бригади розповідає про те як проводить богослужіння на фронті

«У мене величезна парафія – ціла бригада!», – каже отець Микола, який ще кілька років сам захищав Україну на війні. Він не так давно став капеланом 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, тож намагається встигнути заїхати до кожного підрозділу. Але, як каже сам отець Микола, людей багато, всі розкидані по різних місцях. Про це повідомляє служба зв'язків з громадськістю 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України.

«Коли я почав їздити зі служіннями на Різдво, то вже закінчив на Водохрещу, – посміхається капелан. – Я нікого не змушую ходити на службу. Бо це має бути власне бажання людини. До того ж може боєць і хоче прийти на службу, але він щойно після бою, втомився. То я краще ще раз приїду до його підрозділу наступного разу».

Отець Микола й сам знає як то бути військовим. У 2017-му він добровільно прийшов на службу, підписав контракт на три роки і так пропрацював водієм-механіком САУ.

«Нещодавно один боєць на САУ мені запропонував мені покататися. Я засміявся, кажу, що я так вже накатався на таких установках, що на все життя вистачить», – говорить капелан.

Коли Микола ще був військовим, на фронті отримав дуже серйозні поранення, лікарі говорили, що напевно за нього хтось молився, бо він не тільки вижив, а й встав на ноги. Після того чоловік пішов навчатися у семінарію. Він розповідає, що церква йому була близька ще з юного віку – спочатку ходив у храм з цікавості, потім став допомагати місцевому батюшці. У церкві завжди знаходив розраду.

«У мене могла зараз бути парафія в тилу, працював би спокійно. Але після початку повномасштабної війни зрозумів, що моє місце з тими, хто боронить країну», – зазначає капелан.

Зараз він їздить підрозділами, щоб провести службу чи то до свят, чи просто для хлопців, щоб могли помолитися. Отець Микола каже, що йому все одно хто перед ним – православний чи католик, чи іншого віросповідання.

«Бог є любов. І кожен воїн прийшов на фронт завдяки любові до країни, своїх близьких та рідних. Інколи приходять до мене на службу й атеїсти. Я нікого не переконую, кожен може прийти помолитися зі всіма за нашу Перемогу, за полеглих побратимів та чи просто послухати богослужіння, відволіктися від війни. Зазвичай, завжди є охочі, інколи доводилося освячувати хлопців на вулиці – так багато їх приходить», – пояснює капелан.

У машині капелана завжди є вервиці з хрестиками, які роздає бійцям. А інколи військові просять освятити техніку, яку затрофеїли у росіян.

Можливо та техніка негативною енергією просякнута. Краще освятити, щоб вона гарно служила нашій армії, не підводила, та й бійцям спокійніше.