Радіостанція, касети і дві години з життя: військовий 95-ої бригади розповів про військову службу
Дмитро командує розвідувальним взводом. У 2013 році пішов на строкову службу, а у 2014 році, коли почалася війна, підписав контракт і потрапив в зону бойових дій в складі Внутрішніх військ. Потім була служба в штурмовому батальйоні «Айдар» і після невеличкого повернення до цивільного життя приєднався до лав 95-ої бригади ДШВ. Про це повідомляє Служба зв'язків з громадськістю 95-ої окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України.
Після народження донечки він пообіцяв родині, що з армією завершено, але почалась повномасштабна війна…
«Я без вагань і роздумів сів в автомобіль і поїхав в бригаду. 1-го березня 2022 року я вже був в лавах десантно-штурмових військ, – розповідає Дмитро. – Для мене не стояло питання йти чи не йти, я розумів, що потрібно гнати цю нечисть з нашої землі, все-таки досвід та вміння є».
Підрозділ розвідника виконує різного роду завдання, інколи це щось дуже небезпечне, а іноді це просто поспостерігати за певним напрямком. Десантник намагається навчити своїх підлеглих неординарно мислити, радить їм приймати рішення швидко, і щоб вони були не стандартні, щоб ніхто не зміг передбачити їх дії.
«Якщо ми будемо всіх вчити як пише книжка, ми програємо. Потрібні нові підходи, нові методи, це війна сучасна, де за допомогою різної техніки ми можемо дізнатися багато інформації, або ж навпаки – нашкодити. Тому потрібно думати наперед і навчити цього наш особовий склад. На полі бою потрібно приймати рішення швидко, від цього залежить твоє життя і життя особового складу», – каже розвідник.
Чоловік вже звик знаходитися на передовій, жартує, що це другий дім для нього. Хлопці стали ріднею, ніби друга сім’я, воїни підтримують та допомагають один одному.
«Під час моєї служби було багато ситуацій коли потрібно було швидко приймати рішення і не вагатися. Одна з таких, яка найбільше запам’яталася це коли потрібно було повертатися по радіостанцію Harris, – згадує Дмитро. – Я забрав поранених з позицій і повертався назад за радіостанцією, не хотів її там залишати, щоб росіяни нас не прослуховували. Коли я повертався назад, росіяни почали обстрілювати касетами, тож я просидів дві години в маленькій ямці. Перших пів години я молився, а крайню годину я вже прощався з життям, адже розриви були вже біля мене. Коли нібито все зупинилося, я швидко побіг по нашу радіостанцію, повернувшись до хлопців. Вони були дуже здивовані, адже думали, що я вже 200».
Розвідники створили дружній колектив, всі тримаються разом, намагаються бути підтримкою один для одного. Найменшому військовослужбовцю взводу 20 років, а найстаршому 56, і кожен хоче дізнатися більше, кожен викладається на всі 100 відсотків на заняттях і на завданнях. Вони безстрашні воїни, справжні десантники, які нічого не бояться і знають, що якщо не вони, то ніхто.
«Головною Перемогою для мене буде – повернення кордонів 1991 року, щоб окупанти звільнили наші землі, а ті що залишаться, то хай удобрюють наш чорнозем, – з усмішкою каже розвідник. – Та найголовніше бажання, щоб моя дружина з дітьми та всі українці ніколи більше не чули вибухів, не ховалися в підвалах, спокійно насолоджувалися життям у вільній та незалежній Україні!».
Разом до Перемоги!