Жінки розповіли свої історії війни під час вистави у рамках проєкту «Жіноча єдність – сила для Перемоги!» (ВІДЕО)

Проєкт «Жіноча єдність – сила для Перемоги!», котрий реалізовувався у Житомирі впродовж 4-ох місяців, підійшов до завершення. Його ініціатором стала громадська організація «Мир на долоні», головою котрої є депутатка міської ради Ірина Гладка, а донором виступив Український Жіночий Фонд.

«Ми вже не вперше працюємо з жінками ВПО і з родин військових. Ми їх об’єднали, в нас була така ідея ще восени, коли я написала цей проєкт. І звісно, що результатом усіх їх ментальних активностей, психологічної роботи, вони мали ще культурні івенти і відкритися в театральній галузі», — каже голова ГО «Мир на долоні», депутатка ЖМР Ірина Гладка.

Серед 70-ти заяв до участі в проєкті відібрали 50 жінок. За цей час для них було проведено 12 психологічних зустрічей, а також різні активності, майстеркласи та івенти. Та фіналом проєкту стала документальна міні-вистава, акторками якої стали самі учасниці і розповіли про свій біль та реальні історії, котрі трапилися з ними під час повномасштабного вторгнення.

Софія приїхала до Житомира з Бахмута ще у 2022 році. Тікаючи з міста під вибухами та з дитиною, вона дізналася, що вагітна. Жінка розповідає, моторошні історії має чи не кожна учасниця проєкту, тож було з ким поплакати та поговорити. Та за цей час усі разом навчилися знову жити.

«Коли ми виїжджали з родиною до евакуації, коли почалися перші активні бойові дії, прильоти біля будинку. Було прийняте рішення виїжджати разом із старшою дитиною, а вже під час самої евакуації я дізналася, що вагітна вдруге. Нове життя воно обов’язково переможе ту темряву, яка склалася зараз над нами. Ми будемо народжувати, відбудовувати, обов’язково повернемося додому. Я навіть не хочу думати, що може бути інакше», — говорить учасниця проєкту Софія Голиця.

Переселенка Діана з міста Кремінна покинула домівку ще до початку повномасштабного вторгнення. Весь цей час усі її думки були з хворим батьком, який залишився на окупованій території. Забрати його таки змогла, почалися постійні візити в лікарню, але врятувати життя тата не вдалося. Жінка розповідає, ділитися своєю історією на сцені було важко.

«Перші хвилини – це я не знала, що мені казати. Я думала, я забула весь текст. Всі емоції перевернулись. І ви знаєте, ми на кожній репетиції плакали. Не було такої репетиції, щоб ми не хвилювалися. Кожен раз переживали це все знову», — каже учасниця проєкту Діана Правдюк.

Режисером вистави, котрий допоміг жінкам відкритися, став заслужений артист України Петро Авраменко. Каже, цінними для нього стали не результат на сцені, а саме репетиції. Завдяки мистецтву усі подружилися та змінилися.

«Якщо ти розкажеш свій біль 5-ти людям, біль на 5 разів стане меншим. Вони розказали цей біль не просто 5-ти людям, вони його написали, викинули. Вони його декілька разів розповідали під час репетицій. І сьогодні були сльози, але задача не стояла, як я кажу акторам «ви маєте через сльози». Я навпаки казав, максимально стримуйтесь, це вже прожите. І навіть образ сьогоднішньої вистави, сорочки на яких написані ці тексти. Вони написані на їх тілах, душах», — сказав режисер та актор Житомирського обласного українського музично-драматичного театру ім. Івана Кочерги, Заслужений артист України Петро Авраменко.

Сценарій цієї вистави написало життя, а обрані вірші, котрі також лунали з імпровізованої сцени, близькі і для акторки Олени Заведії, яка також долучилася до створення виступу.

«Наприклад, «бережи себе», «ти чуєш?», «як ти?». Ці фрази кожного дня я запитую свого чоловіка, він військовий, свого брата-військового на Куп’янському напрямку, сестра мого чоловіка – парамедик, вона зараз в Дніпрі знаходиться. Я кожного дня, вранці і ввечері своїх рідних запитую цими фразами», — розповідає Заслужена артистка України Олена Заведія.

У залі вирували емоції: плакали глядачі, артистки, лунали гучні овації.

«Цілий буревій і дівчати питали, чи не плакав. Не плакав, тому що навколо жінки і, насправді, не дозволив собі бути слабким в їх оточенні. Але це був шквал емоцій і декілька разів дуже близько було до того. Але те, що пережив кожну історію знов, пропустив через себе, це безумовно», — говорить голова Житомирської ОВА Віталій Бунечко.

Окрім вистави організатори представили поробки учасниць проєкту, котрі вони виготовляли під час ментальних активностей, а також виставку їхніх фотопортретів під назвою «Жіноча посмішка – потужна зброя». А на завершення провели дискусію «Жінки в умовах війни: підтримка, розвиток та згуртованість».