«Ми всі один за одного, і вмикати задню ніхто не буде»: військовий 58 бригади розповідає про бої на передовій

П’ять днів він провів у справжньому пеклі, повернувся і збирається знову туди вирушати. Олег – звичайний піхотинець. До війни працював будівельником у Бердичеві, зараз же не розлучається з ручним кулеметом. Про це повідомляє 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського.

«Тільки-но ми заїхали на позицію, нас накрило мінометним вогнем, – згадує Олег, психологічно все ще перебуваючи в бою. – Відразу з’явились поранені, яких перев’язали. Потім росіяни висадили десант, який пішов у атаку. Автомат швидко вийшов з ладу і я взявся за кулемет. На дні окопу ті, хто не міг битися, в бинтах та крові заряджали нам магазини. Якби не ручний кулемет Калашникова, навряд чи я б вижив. Ми відстрілювалися, в хід пішли гранати. Один з московитів закричав, що здається і виліз в трусах – показував, що нема прихованої зброї. Ми зв’язали його, поклали на дно окопу та продовжили бій».

Чоловік згадує, що в 90-ті вже отримав бойовий досвід в Боснії, навіть був поранений. Але та війна, що була майже 30 років тому, не йде в жодне порівняння з теперішніми боями.

«Пересуватися відкрито неможливо. У повітрі висять не просто дрони, рої дронів. Тільки висунувся – прилетів камікадзе. Ворог кидав нові й нові сили в атаки. Все навкруги в розбитій бронетехніці та трупах загарбників. Не досягнувши успіхів, росіяни постійно б’ють артилерією, кидають крилаті бомби. В таких боях важко уникнути контузій чи поранень. Але хлопці тримаються гідно. Я готуюсь знову зайти на позиції. Що мене мотивує? Брати по зброї. Ті, хто поруч, ті хто в серці назавжди. Ми всі один за одного, і вмикати задню ніхто не буде», – говорить солдат.