Мова як світогляд та інструмент єдності нації: Лариса Ніцой прочитала для житомирян лекцію «Мова — кордон нації»

Ой, мороз, мороз, не студи мене,

Не студи мене, лихо хай мине!

Це — одна з українських народних пісень, цинічно вкрадених росіянами. Мародери переклали її російською та пустили в світ як прояв «руского іскуства». Начебто цю пісню в 1954 році написала Марія Морозова-Уварова, дружина першого виконавця пісні Олександра Уварова. Про це повідомляє пресслужба Житомирської міської ради.

Сьогодні мало хто знає, що пісня ця — українська народна і була популярною у Вінницькій області ще на початку 1900-х років.

Привласнення всього українського — одна з тактик, яку росія використовувала століттями, щоб затерти кордони між культурами та просувати ідею «єдиного народу». Це стосується всіх аспектів української культури.

Лариса Ніцой, дитяча письменниця, педагогиня, мовна активістка, яка активно популяризує все українське, наголошуючи, що мова є генетичним кодом і маркером нації, говорила в Житомирі про важливість мови як інструмента єдності та боротьби за ідентичність.

Українська нація страждає від посттравматичного синдрому, зумовленого утисками, репресіями, голодоморами. Ці травми передаються з покоління в покоління, впливають на ментальність і залишають відбиток на свідомості українців.

Письменниця оперує терміном «амбівалентне суспільство» на означення суспільства, що поділяється на дві частини, кожна з яких відстоює протилежні точки зору. Це відбувається через різні світоглядні орієнтації: одна частина підтримує національну ідентичність, українську мову та незалежність, друга — байдужа до цих питань і демонструє інші настрої.

Після розпаду Радянського Союзу держави, які взяли курс на захист та розвиток національної мови, здебільшого досягли успіху і в економічному розвитку.

«Україна ж не взяла курс на мову, бо мала сильну кремлівську п'яту колону, — говорить письменниця. — Нам казали, що спочатку фабрики, дороги, заводи, а мова і культура прикладуться. І що врешті?..»

За переконанням експертки, мова не лише є засобом комунікації. Вона несе СВІТОГЛЯД, притаманний кожній нації. Якщо людина починає розмовляти певною мовою, вона переймає звички цього ж народу і бачить історію його очима.

Себто ворог використав мову проти нас, зробивши її зброєю, а ми цього й не помітили.

«Вони завезли в наш простір свою мову, фільми, пісні. Як наслідок, ми розмили свої кордони, розмили себе, свою ідентичність. Ми стали на себе дивитися їхніми очима, через скельця їхніх окулярів. Бандера і Шухевич для них бандити — то і для нас вони стали бандитами», — висловлюється письменниця. Не дай Боже, каже, якщо в майбутньому те ж саме станеться з іменами Залужного і Давінчі.

Українці не були готові до цієї війни, бо не бачили перед собою ворогів. А ворог вже давно був всередині нашої країни: прийшов, нав'язав свою мову, а через неї — свої бачення і світогляд.

Короткочасна пам'ять — одна з хвороб нашого суспільства, яке воліє краще не пам'ятати ті жахіття, репресії, голодомори, які вони нам принесли…

Пані Лариса наголошує: маємо підтримувати все українське. А українська мова має сформувати спільнодумство. Бути однодумцями важливо й для ефективного впровадження реформ. Бо мова впливає на економіку країни. Як саме — письменниця пояснює:

Джон Мілль, видатний британський економіст, який входить до десятки людей з найвищим IQ і на основі вчення якого багато європейських країн будували свої економіки, ще у 1848 році писав:

«Серед людей, яким бракує почуття солідарності, особливо якщо вони читають і розмовляють різними мовами, не може існувати спільна громадська думка, необхідна для діяльності та представництва в уряді».

Себто у людей, що живуть в одній країні та розмовляють різними мовами, сформований різний світогляд.

Те, що мова — це світогляд, Лариса Ніцой доводить ще одним простим прикладом: вона порівнює декілька лексем української та російської мов, де українські слова мають позитивніші «установки», аніж у російській.

Лікарня (лікувати) — больніца; свято (світлий, святий) — празднік; подружжя (бути другом по життю) — супруги; шлюб (від слова «любити») — брак.

Лекторка закликає українців прагнути до найвищого рівня мовної стійкості і пояснює: «Низька мовна стійкість — коли ти з російськомовним співрозмовником переходиш на російську, середня — коли співрозмовники говорять кожен своєю, а високий рівень мовної стійкості — коли співрозмовник у спілкуванні з тобою переходить з російської на українську, бо відчуває твою силу, правду і твоє психологічне здоров'я».

А на завершення звертається до російськомовних:

«Переходьте на українську. Це не дискримінація, а відновлення історичної справедливості українського народу, який споконвіку творив цю мову і жив на цій землі, попри терори, голодомори та знищення...»