Важкі бої, порятунок важкопоранених побратимів та заслужена нагорода: медикиня 95-ої бригади розповідає про свій бойовий шлях в лавах ЗСУ
«Ми з екіпажем евакуйовували одного військового зі серйозними пораненнями. Там були такі поранення, що думали, що він не зможе вижити. Їхати нам до стабілізаційного пункту було далеко й під обстрілами…», – розповідає Марія. У дорозі ми успішно провели реанімацію, проте на стабпункті в нього знову зупинилося серце. Медики вже не сподівалися на чудо. Про це повідомляє Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗС України.
«Усе відбувалося дуже швидко, і коли ми передали цього пораненого, поїхали на черговий виклик. Але по рації наші колеги розказали, що нашого 300-го реанімували й він живий, – згадує дівчина. – Боже, як же ми раділи! На душі стало краще».
Свій бойовий шлях Марія розпочала у жовтні 2021 року фельдшером евакуаційного відділення медичної роти 95 бригади ДШВ.
«Пов’язати своє життя з медициною я вирішила ще в підлітковому віці, — розповідає Марія. – Коли почалася війна у 2014 році, я сказала батькам, якщо війна триватиме довго, я піду медиком на фронт. Завершила навчання, а потім вступила до лав ЗСУ. І вже потім на Донбасі я зустріла повномасштабне вторгнення зі своєю бригадою та побратимами», — згадує фельдшерка.
Марія родом із Житомира тому й вибір впав на славетну бригаду, щоб бути поруч з рідними та йти пліч-о-пліч з найкращими. Не вагаючись дівчина прийшла до Житомирського ОМТЦК та СП та виявила бажання доєднатися саме до 95-ки. За свої 23 роки Марія встигла побувати в найгарячіших точках та врятувати сотні десантників.
«В мене був варіант виїхати за кордон і там працювати в медицині, але я горіла бажанням доєднатися до війська. Попри страх, що через мій юний вік мене не візьмуть до війська, я наважилася спробувати, й ось я в 95 бригаді», – зізнається дівчина.
Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський нагородив Марію медаллю «Хрест хоробрих» за старанну роботу, сміливість та мужність, порятунок та евакуацію військових з району бойових дій на кожному напрямку, який тримала 95 бригада.
«Ми розуміли, що буде повномасштабне вторгнення, але до останнього не хотіли в це вірити. Аж поки нас не розбудили по тривозі, тоді ми вже зрозуміли…почалося. Ми спустилися в підвал, чекали подальших вказівок, всі почали телефонувати рідним, я дуже хвилювалася за своїх, адже коли ти у війську ти хоча б трохи орієнтуєшся в цьому, а цивільним було важче усвідомити, що війна наближається й до них, – згадує дівчина. – Минуло трошки часу й ми всі приступили до своєї роботи».
Марія згадує той час з трепетом, всі були згуртовані, вмотивовані, кадрові військові кожен на своєму місці, всі підготовленні, потім додалися не менш вмотивовані мобілізовані.
«Спочатку було важко бачити поранених побратимів. Ти всіх знаєш, звик до них, ми були однією великою родиною, – розповідає дівчина. – На кожному напрямку було важко, але коли ми змінювали його на новий, здавалося, що попередній був легший».
З часом дівчина звикла до всіх ситуацій і кожна нова не здавалася такою страшною, як на початку. Фельдшерка вдосконалювала свої вміння та навички та доводила все до автоматизму, щоб надалі було легше працювати. Марія розповідає, що ситуація на фронті суттєво змінилася з появою такої кількості ворожих дронів, евакуація стає важчою.
«Усю дорогу контролюють FPV, дрони на оптоволокні, від яких не захищає РЕБ. Війна змінюється постійно, тільки навчимося боротися з одним, з’являється інше. Кожен виїзд зараз запам’ятовується, бо це постійний ризик у звʼязку з активністю дронів, й кожного разу переживаємо, щоб доїхати до пораненого й врятував його», – розповідає Марія.
Вона вже понад рік фельдшер медичного пункту 2 десантно-штурмового батальйону, в її руках сотні життів, які вона рятує зі своїм екіпажем.
«Зміна напрямку на Курський була неочікувана для нас. Ми не мали розуміння всієї ситуації, але потім ми зрозуміли своє завдання та мету цієї операції, – розповідає дівчина. – Ми тут вже пів року, але ще важко повірити, ми змогли перемістити війну на територію агресора, ми завдаємо йому шкоду, ми воюємо заради нашого майбутнього і не важливо де це буде».
Перший виїзд на Курщину дівчина згадує з посмішкою: «Я вказала водію напрямок куди нам потрібно їхати, але коли ми під’їхали до кордону, я впала в ступор і сказала: «Нам не в росію, розвертайся!». Настільки ми були самі вражені, що тепер воюємо на території ворога. Через кілька секунд я зрозуміла, що відбувається, ми добре насміялися тоді».
Найприємніше в роботі дівчини, коли військовослужбовці, яких вона врятувала, впізнають її на вулиці та дякують їй за роботу та життя.
«Ми не спроможні зробити все самі, але якщо кожен із нас зробить хоча б щось, разом ми досягнемо всього. Фронт наближається й нам потрібна допомога, кожен цивільний, який не може доєднатися до війська, має працювати в тилу заради Перемоги, а не сподіватися на когось іншого. Шкода, що зараз потрібно мотивувати людей доєднатися до війська, люди не розуміють, що воювати буде кожен, просто зараз вони це робитимуть за свою країну, а не за ворога», – каже Марія.