Від фронту до цивільного життя: історія ветерана війни Олександра Неголюка з Житомирщини (ВІДЕО)

Він – боєць 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, який вистояв у боях на Харківщині та Донеччині, отримав тяжке поранення і пройшов тривалу реабілітацію. Сьогодні ветеран війни Олександр Неголюк працює в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області. Він підтримує побратимів власним прикладом повернення до мирного життя та формує патріотичні цінності у підростаючого покоління. Про це повідомляє Відділ комунікації поліції Житомирської області.

Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, Олександр намагався вступити до територіальної оборони, однак через великий наплив добровольців зробити це одразу не вдалося. Та залишатися осторонь чоловік не зміг. Щоденно спостерігаючи наслідки російської агресії, Олександр пішов до військкомату.

У червні 2022 року він розпочав військову підготовку, де здобув спеціальності стрільця та механіка-водія. Через півтора місяця навчання в складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади вирушив на схід України.

Разом із побратимами Олександр 38 днів тримав оборону на одному з напрямків у Харківській області.

– Обстріли були постійні. Саме там я пройшов своє «бойове хрещення», – згадує ветеран.

Коли разом з побратимами забирали майно з точки евакуації їх помітив ворог і накрив масованим вогнем.

– Я ніс ящик, біг і навіть не розумів, що відбувається навколо – повний хаос. Потім, коли ми добігли на позицію, побратим дістав осколок із мого бронежилета й сказав: «З бойовим хрещенням». Я навіть не відчув, що щось прилетіло. І дивом усі тоді залишилися живі, – розповідає Олександр.

23 серпня 2022 року, у День Державного Прапора України, бійці з його підрозділу встановили на позиції жовто-блакитний стяг. Коли ворог побачив прапор України, почали намагатися знищити його обстрілами. – Чим вони тільки не стріляли, але прапор вистояв, – згадує ветеран.

Наступним етапом стали бої під час контрнаступу – звільнення населених пунктів Харківської та Донецької областей. Підрозділ Олександра захопив кілька трофейних бронетранспортерів та за наказом командира він став навідником одного з них.

Під час одного з бойових виїздів Олександр отримав тяжке поранення – осколками було уражено кінцівки та внутрішні органи.

– Я був у стані шоку, кричав, кликав на допомогу. Мій побратим Андрій Поліщук професійно надав медичну допомогу і фактично врятував мені життя. Далі нічого не пам’ятаю – була велика втрата крові, – згадує ветеран.

Попереду були складні операції та тривалий період відновлення.

Після повернення додому поруч із ним постійно була дружина, яка допомагала пройти складний шлях фізичної та психологічної реабілітації. За словами Олександра, повернення до цивільного життя після війни – один із найважчих етапів, адже пережитий бойовий досвід і втрати побратимів залишаються з людиною назавжди.

Після звільнення зі Збройних сил України Олександр працював у поліції охорони. Згодом під час занять ветеранським спортом познайомився з Кирилом Гиндичем, помічником начальника ГУНП в Житомирській області з ветеранської політики, який запропонував йому роботу в обласному управлінні. Олександрові, який має технічну освіту, запропонували посаду провідного інженера відділу телефонних комунікацій, структурованих кабельних систем, відео- та аудіосервісів Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Житомирській області.

Разом з іншими ветеранами він активно працює з молоддю: відвідує навчальні заклади, щоб навчати підростаюче покоління патріотизму та громадянській відповідальності.

Крім того, спорт завжди був важливою частиною життя Олександра, а після поранення набув особливого значення. Саме у ветеранському спорті він зустрічається з людьми, які, як і він, пройшли війну та складний шлях відновлення.

– Наші люди дуже сильні. Переживши важкі поранення, ампутації, не здаються й мотивують інших, – каже ветеран.

Олександр переконаний: найважливіше для тих, хто повернувся з фронту, – не замикатися в собі.

– Потрібно жити далі. Сьогодні є багато програм підтримки, можливості знайти роботу відповідно до своїх знань та досвіду. Нам допомагають – головне мати бажання рухатися вперед, – говорить Олександр Неголюк.