Незрячі намагаються жити повноцінним життям

376

Власне виробництво, клуб, бібліотека, гуртожиток – це все у розпорядженні незрячих людей у Житомирі. У Міжнародний день незрячих, люди з особливими потребами розповіли журналістам про свою роботу, побут та дозвілля.
У Житомирському УТОСі працюють 42 робітники з інвалідністю 1-ї групи. Робота переважно ручна, бо саме з такою працею можуть впоратися незрячі. «Ручної праці стає все менше, тому роботу інвалідам по зору знайти все важче», – скаржаться на підприємстві.
Люди з вадами зору мають чимало захоплень та беруть участь у художній самодіяльності. Під клуб обладнали колишню їдальню, в якій репетирує жіночий хор, ансамбль баяністів та музично-драматичний колектив. Щомісяця влаштовують концерти, виступають на фестивалях та конкурсах.

«Крім роботи, в мене моє хобі – я вишиваю бісером. Я зір маю дуже поганий, в мене 1-ша група, але я все дуже близько дивлюся. Дуже близько, руками стараюся. А так ще ходжу на драмгурток, який працює на підприємстві, займаємося, виступаємо в художній самодіяльності. Готуємо всякі сценки, виступаємо на всі свята, на фестиваль їздили»,— каже Зоя, слюсар-складальник.

У гуртожитку УТОСу діє бібліотека. Нині тут 28 тисяч книг. Книги сюди надходять централізовано, проте, рідко. Більшість книг озвучені самими працівниками. У тому ж гуртожитку 
живе 68 осіб. Серед них – Олена, котра сама виховує двох дочок 8-ми та 15-ти років. Каже, що життям своїм задоволена. Питанню про те, що найскладніше вдається в побуті, дивується.
На обліку в Житомирській організації УТОСу близько півтори тисячі незрячих. За словами головного офтальмолога України щороку проводять 300 тисяч операцій по зору