Нарешті додому: бійці 30-ї механізованої бригади повернулися з ротації додому
30-та механізована бригада повернулися з ротації додому, після 9 місяців війни. Увесь цей час вони не бачили своїх рідних і близьких. Бійці кажуть, ця ротація була чи не найважчою за останні роки. Під час бойових дій втратили 5-тьох побратимів, на передовій весь час було неспокійно.
Попри холод, бійці не мерзнуть. Гріє думка про те, що вони вдома і сьогодні зможуть обійняти рідних.
«Настрій добрий, все таки приїхали додому на рідну землю» — каже командир роти 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Ярослав Бучовський.
Бійці тридцятки зізнаються, ця ротація була чи ненайважчою.
«Було важко бо втратили багато побратимів своїх, багато поранених, тяжка була ротація, тому морально було трошки тяжко» — розповів командир третього механізованого батальйону 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Андрій Мельниченко.
Командир роти Анатолій Семєнєнко – у 30-дці з 2006 року. Пройшов шлях від солдата до лейтенанта.
«Были артилерийские обстрелы и блиндажи разбивало и за людей больше переживал. Разбомбило блиндаж, людей надо было эвакуировать, невозможно было эвакуировать, потому что артилерийсие обстрелы не дают эвакуировать. Каждый день напряжение» — розповідає командир роти 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Анатолій Семєнєнко.
«Впервые бригада выполняла боевые задачи в Луганской области, предыдущие все локации были. В Донецкой области, местность незнакомая, но мы привыкли выполнять боевые задачи в незнакомой местности» — додає командир 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Іван Гараз.
Командир 30-ї бригади каже, справжнім випробовуванням для бійців за цей час стали пожежі на Луганщині.
«Противник специально подпаливает местность и пожары разносились в нашу сторону. Сопровождались они обстрелами разными калибрами, включая минометные обстрелы 120 калибра» — сказав командир 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Іван Гараз.
Рідні старшого солдата Вовка не стали чекати і приїхали із сусіднього райцентру аби якнайшвидше його побачити.
«Всяке трапляється, не завжди можемо додзвонитися, він не. все може сказати, так як на війні не завжди є зона досяжності, хвилювання велике, іноді плакали» — сказала дружина військовослужбовця Олена Вовк.
Найперше, кажуть рідні, відгодовуватимуть своїх захисників