На Смолянському військовому кладовищі вшанували полеглих військовослужбовців
47 років Україна вважала 2 серпня святом, це був День десантника або звичний усім День ВДВ. Та війна на Сході України внесла свої корективи. Так, з осені 2017 в українській армії більше немає підрозділу з назвою «Високомобільні десантні війська», їх офіційно перейменували на «Десантно-штурмові». Й раніше день, який для усіх був святом, став днем пам’яті полеглих бійців.
«Я називав прізвища, кажу чесно, сльози на очі навертаються коли згадуєш людей. Я їх багатьох знав, а сьогодні їх немає. Це трагедія, біль серця, душі. Немає слів.», — каже голова ГО «Союз десантників --Житомирської області» Віктор Чабаненко
Аби не виглядати як ворог, в українській армії почали змінювати й іншу атрибутику. Блакитні берети замінили на марунові, а з емблем бригад прибрали ще й «георгіївські стрічки». Над новим стилем працювали історики та художники. Та тих, хто воювали у блакитних беретах забути неможливо.
«11 років це для нас було свято. Ми його відзначали у колі сім’ї, а зараз це День вшанування наших дітей», — говорить мама загиблого військового Наталія Дульчик
Та сьогодні вшановують й інших полеглих військовослужбовців, тих, які віддали своє життя на сході України за останні 7 років війни. Дмитро Рудь — загинув у 20 років і був єдиним онуком для бабусі та дідуся. Без сліз згадувати про нього не можуть, але з гордістю кажуть, він був цілеспрямованим та йшов без вагань захищати Україну.
«Служив в морській піхоті, 503-й окремий батальйон. Був снайпером. Він ще в школі казав, що він піде, він завжди стояв на своєму, він вирішив, що він піде захищати Україну і він пішов», — доповнює бабуся загиблого військового Людмила Рудь
Історію Віталія Дульчика ми розповідали неодноразово, мама військового згадує, рішення служити син прийняв ще у 2003, потім із лав військовослужбовців довелося піти та щойно почалася війна, Віталій твердо вирішив — йде боронити Україну.
Рідні загиблих військових кажуть, найважче, коли дитина була єдиною у родині і мрії про онуків руйнуються в одну мить. Тож просять не забувати подвиг полеглих бійців й час від часу навідувати їхніх синів.