Більше 80-ти житомирян повернулись додому з Італії
Пані Лариса не бачила своїх рідних близько 2х місяців. Її донька та 6-річний онук виїхали разом з іншими родинами військовослужбовців ще у березні, коли загарбники вдарили по мікрорайону Богунія у Житомирі. Зізнається, вже дуже скучили
«Ми там живемо, на Богунії, де 95-а частина. Переживали як сталось таке. Якби сама, то б не їхала. З дитиною, 6 років хлопчику. Переживали та поїхали» — каже Лариса.
І ось нарешті автобуси з житомирянами на місці. Момент довгоочікуваної зустрічі. Додому повернулись 85 українців різного віку: і дорослі, і малі. Та усі однаково хотіли знову до України, хоча, кажуть, в Італії їх приймали дуже добре.
«Кожна сім’я житомирська жила в італійській сім’ї. Я хочу сказати, що для нас це був великий досвід. Ми познайомились з італійською культурою, ми більше дізнались італійський характер, які вони емоційні, які вони доброзичливі, які небайдужі. Вони стали рідними для нас людьми. Вони нас не хотіли відпускати, вони хапалися за голову, питали куди ми їдемо» — розповіла Олена.
З рідними спілкувались щоденно, аби знати ситуацію на Батьківщині. Бо ж хотіли якомога швидше повернутися. Навіть діти мріяли нарешті бути вдома, хоча зізнаються, і в Італії було чим зайнятися.
Та в останній день в італійському садочку малюк вирішив залишити собі згадку про країну, яка прийняла їх з мамою.
А ось Іван разом з рідними зустрічав дружину та онуків. Зізнається, дуже сумував, адже 2 місяці не бачити родину – важко. Сама ж дружина каже, вимушена була їхати заради безпеки онуків, так як діти військовослужбовці 95-ї бригади. Та в Італії житомирян зустріли добре. З родиною знайшли контакт, познайомились із звичаями та побутом італійців. Старша онучка ходила в школу та вивчала мову. Однак серцем були у Житомирі.
Частиною італійської родини стали й Оксана з дітьми. Малюки були одного віку, одразу подружились. Та навіть у маленькому віці житомиряни розуміли, що перебувають у чужій країні та чекали повернення додому.
Цим рейсом, організованим Житомирською міською радою, на малу Батьківщину повернулись ще не усі, хто виїхав. Та обіцяють, обов’язково приїдуть, бо ж якби добре не було закордоном, наш край – неповторний