Минуло кілька місяців як ЗСУ вигнали із Київщини ворога: як зараз живе Бородянка
Найвідоміша зруйнована багатоповерхівка у Бородянці. Росіяни скинули сюди кілька бомб. Фото трагедії облетіли увесь світ. Після звільнення міста, рятувальники приступили розбирати завали й жахнулися. Люди, які померли тут, могли жити та окупанти не дозволяли їх діставати, тож ті, хто ще дихали опинилися у пастці і вже не вийшли.
«Ну оце ж бомбили, літак кинув і це бачте, що поробили, й туди далі проїхати, там будинки теж розбомблені» — розповідає жителька Бородянки Галина.
Центральна вулиця Бородянки. За місяць окупації в місті не лишилося жодного уцілілого будинку. Пощастило, якщо не зруйнований ущент.
«Вікна побиті, двері побиті, з хати повибирали все. Шо хотіли, те робили. Оце ось тут рух був, вони їздили, то на Макарів в сторону Києва, потім повераталися. Ці літаки…» — згадує жителька Бородянки Галина.
Пані Галина вибратися із міста так і не змогла, усю окупацію пробула у Бородянці. До того ж окупанти всіляко заважали евакуації мирного населення, зелених коридорів довго не давали, а коли вперше його домоглись, то замість кількагодинної евакуації, отримали трохи більше години. Та й про те, що виїхати на підконтрольну Україні територію, повідомити людей, місцева влада теж не могла через відсутність електрики і зв'язку. Тож доводилося шукати інші варіанти.
«Гучномовці не давали, ходити по вулиці не давали. Зв'язку в Бородянці не було вже близько 10 днів. Як сповістити людям, що їдуть їх визволяти — ми не знали. Тому на свій страх і ризик посилали сміливців, які бігли вулицями і кричали, що йде евакуація. А коли почалася евакуація на Гомель в Білорусь — люди вже не знали, чи то забирають їх на Гомель, чи то їх будуть везти на нашу неньку Україну» — розповів очільник Бородянської громади Георгій Єрко.
Знайти людину у місті, в якої б усе було ціле — неможливо. Олександр розповідає, із родиною евакуювалися за кілька тижнів до того як окупанти у дворі їм лишили «подаруночок».
Москва, Махачкала, Хабаровськ — так себе тут помітили росіяни. Це зруйнована школа у Бородянці, де загарбники прожили усю окупацію. Закладу 50 років. Тут до приходу «руського міра» навчалося 317 учнів й працювало 56 педагогів зараз же директорка школи із колегами збирає те, що лишилося після окупантів. Школу розграбували, а що не встигли понести з собою — розтрощили.
Директорка розповідає, тут саме перед війною почали робити ремонти, обладнали класи інтерактивними дошками, почепили плазми, а за два дні до повномасштабного вторгнення завершили реконструкцію харчоблоку. І саме там картину, яку побачила після звільнення, Валентина й досі не може забути.
Поприбирати слід окупантів сходилися усі небайдужі, з різних куточків країни приїжджали волонтери. Та роботи тут й досі непочатий край.
Тим не менш українці сильні духом й попри пережите по трохи починають оговтуватися. Школу днями мають починати відбудовувати. А поки ж місто не полишають і волонтери. Із перших днів звільнення Київщини людям доставляли гуманітарну допомогу й намагалися підтримати морально. Продовжують благодійники працювати і нині, у Бородянці міжнародна організація щодня годує близько 400 людей, які втратили свої домівки, обідами. Та й самі місцеві доки без роботи, допомагають односельчанам як можуть.
Тут же, у школі, погорільці можуть прийти й підібрати собі потрібний одяг.
А поки ж життя відновлюють і у місті. Швидко звели кілька нових магазинів, будинки латають й боряться за те, щоб на місці зруйнованих домівок, побудували нові. Українці продовжують жити й попри все тримаються як отой керамічний півник, який уже став одним із символів стійкості українського народу. Публікація вцілілої кухонної шафи на стіні зруйнованого авіабомбою будинку тоді облетіла увесь світ. Нами захоплюються у різних куточках планети й в нас є лише один вихід: перемогти російську нечисть