На межі бойових дій: як Брусилівська громада жила за20 кілометрів від лінії зіткнення (ВІДЕО)

15 кілометрів відділяло Брусилівську громаду від активних бойових дій. Майже з першого дня повномасштабного вторгнення у сусідній Київщині точилися запеклі бої, тоді ж ОТГ стала найближчим місцем порятунку для біженців. Однак в першу чергу варто було подбати про безпеку рідного краю.

«Частина траси Київ-Житомир була перекрита і стояли військові. Тому потрібна була допомога спочатку військовим. Почалося з того, що давали продукти харчування, готували їжу, збирали медикаменти. Особливо потрібна була мазь для ніг, тому що хлопці стояли в берцах і була проблема з ногами», — каже заступниця Брусилівського селищного голови Світлана Приходько.

Велику роль на себе взяла селищна рада, та долучитись бажали усі, тому зусилля об’єднали. Поступово допомога почала надходити й з закордону.

«Допомога надходила і багато. Найбільше допомоги йшло від Польщі, пізніше трошечки від Естонії. До нас приходили засоби гігієни, приходили продукти харчування, одяг, взуття, ліки», — говорить заступниця Брусилівського селищного голови Світлана Приходько.

Майже відразу до громади почали їхати переселенці. Люди добиралися власним транспортом, автобусами та навіть пішки. Саме тут прихисток знайшла найбільша кількість ВПО в Житомирській області. До 15-ти тисяч місцевого населення додалось майже 8 тисяч біженців. Тоді свою допомогу почали надавати громадські, благодійні та релігійні організації, розміщуючи людей у своїх приміщеннях.

«Виїжджало з Київської області надзвичайно багато людей, які не знали де їм зупинитися, переночувати. З малесенькими дітками. Ми підготували спальні місця і харчування для людей, які їхали. Більше 3-м тисячам людей ми дали поселення, більше 3-х тисяч людей ми нагодували, які транзитом їхали», — зазначає голова ГО «Молодіжний рух «Будь вільний» Олексій Марченко.

Зараз тут залишається жити близько 10 людей, спочатку ж бувало, що в одній кімнаті доводилось ночувати одразу 30-м. Чимало прихистили людей з інвалідністю.

«У нас дуже гарні умови. У нас 8 санвузлів, 3 кухні, 3 душові кімнати. Ми намагались брати людей найбільш потребуючих категорій», — додає голова ГО «Молодіжний рух «Будь вільний» Олексій Марченко.

Окрім прихистку людям надавали гуманітарну допомогу, яка надходила від різних благодійних організацій. За цей час було видано більше 12-ти тисяч продуктових наборів, понад тисячі родин роздали дитяче харчування, підгузки та інші необхідні речі. Звертаються люди і зараз, та значно рідше.

Благодійники кажуть, своїм головним досягненням вважають врятовані життя. Щоденно їм доводиться чути різні шокуючі історії, та саме вони надихають. Серед команди волонтерів – Сашко, який приїхав до Брусилова зі Слов’янська. Зараз там у 20-річного юнака залишились батьки, за яких дуже хвилюється. Але для себе вирішив, у рідному місті наразі планувати майбутнє неможливо, а вже тут може бодай допомагати тим, чиї життя також зруйнувала війна.

«Я теж планував не виїжджати. До перших вибухів та пострілів. Справа в тому, що я та мої батьки пережили ще одну війну в 14-му році, і воно вибухало за 50 метрів від будинку. Тож нас не так просто налякати. Просто я сидів і розумів, що я тут нічого не роблю. Я не можу нормально вчитися, не можу допомагати. Мені хотілось кудись вирватися, щоб я міг хоча б вчитися, щоб міг будувати своє життя, а вийшло, що зміг допомагати людям. Я почав допомагати, почав працювати з моїми новими друзями. Так вийшло, що влився в команду, виявилось, що я тут потрібен», — каже волонтер-переселенець Олександр.

Зараз більшість переселенців повернулися додому або поїхали далі. Лінія вогню відкотилася від кордонів Житомирщини. Але відлуння запеклих боїв ще живе у стінах Брусилівської лікарні, яка стала одним з медичних форпостів цієї війни. З 24 лютого й до сьогодні наші лікарі прооперували сотні пацієнтів з передової та постраждалих населених пунктів. Оперували надскладні випадки. За словами лікарів, життя кожного вдалось врятувати.

«Звичайно, для нас було багато випадків, з якими ми вперше стикнулися. Це мінно-вибухові травми, це вогнепальні, це уламко-підрівні, це травматичні ампутації», — говорить головний лікар КНП «Брусилівська лікарня» Сергій Хабаза.

Лікарям доводилось працювати без вихідних та інколи навіть без сну. Кажуть, велику підтримку та допомогу надавали волонтерські і благодійні організації, які привозили як медикаменти і розхідні матеріали, так і обладнання.

«Саме завдяки волонтерському руху нам вистачало. На сьогодні заклад забезпечений ще з тих часів. Нам допомогли волонтери як місцеві, так і волонтери з України та з закордону. І з Польщі, і Німеччини. Ми навіть дивувалися звідки настільки потужний був рух і потужна допомога», — зазначає головний лікар КНП «Брусилівська лікарня» Сергій Хабаза.

За час повномасштабної війни заклад отримав 3 автомобіля швидкої медичної допомоги. Один з них лікарня спрямувала на ЗСУ, два залишаються працювати тут. Одну автівку, повністю завантажену ліками, передала Естонія.

«Це був наш основний рух. Ми могли цим транспортом забезпечувати транспортування пацієнтів. Це машина швидкої допомоги класу Б. Ми ще доукомплектували її. Транспортний апарат штучної вентиляції легень ми разом вже укомплектовували, і волонтери нам допомагали», — каже головний лікар КНП «Брусилівська лікарня» Сергій Хабаза.

Зараз громада продовжує допомагати усім, хто того потребує, видають продуктові набори від Юнісеф, ООН та держави. Війна триває і Брусилів готується приймати нову хвилю переселенців. Запевняють, якщо вдалось впоратися у перші дні, впораються і тепер, адже вірять в своїх людей.