На українсько-білоруському кордоні: як Олевщина тримає оборону (ВІДЕО)
«Звісно, це було як грім серед ясного неба, коли така новина облетіла нашу громаду», — згадує Олевський міський голова Сергій Лисицький.
Голова громади згадує ранок 24-го лютого. Брати себе до рук потрібно було відразу, адже відповідальність лежала за усе населення, тож з перших хвилин почали діяти. Головним завданням була безпека людей, тому почали будувати захисні споруди.
«О 16-й годині ми вже розпочали будувати блокпости на в’їзді в місто Олевськ зі сторони кордону з Білоруссю і зі сторони центрального в’їзду. Дуже велика допомога була місцевих жителів, які кинулися на допомогу. Водії кранів-маніпуляторів, люди давали блоки, плити, і дуже допомагали», — каже командир роти охорони, майор Микола Кочин.
Микола Миколайович, маючи попередньо досвід у військових діях, взяв командування та координування процесом на себе. Згадує: перша доба була найважчою, адже зброї ще не було, а чутки про можливий наступ з боку Білорусі ширилися похвилинно. Тоді залучали й мисливців, лісівників та усіх, хто мав бодай рушницю. Та вже наступного дня рота охорони Олевська була повністю готова.
«Укомплектовані ми згідно штату, зброя теж згідно штату. Кричущих проблем немає. Ми готові відповісти на будь-яку агресію зі сторони ворога», — зазначає командир роти охорони, майор Микола Кочин.
Отримали амуніцію захисники Олевщини, згадує міський голова, найпершими в регіоні, адже в першу чергу захисту потребували прикордонні громади. Згодом почали прибувати інші військові підрозділи, котрим також намагались допомогти одразу.
«Ми допомагали транспортом, цвяхи, скоби, допомагали з термосанацією захисних споруд, де знаходились військові. Варили буржуйки, діставали метал, робили труби, навіть побудували на передовій баню хлопцям, щоб можна було підтримувати гігієну», — говорить Олевський міський голова Сергій Лисицький.
Війна, згадує міський голова, об’єднала всіх. Допомогти прагнули як діти, так і пенсіонери. Хтось віддавав останнє, заради інших. З першого дня місцеві волонтери почали готувати їжу для військових, котрі стояли на блокпостах. Готували у садочках, церквах та навіть у власних будинках.
«Даємо гарнір, з м’ясом, котлетою, тефтелею, змінюємо. Печемо пиріжки, рибу запікаємо. Стараємося, щоб було добре», — сказала Людмила, жінка готує їжу.
Господині розповідають, в перші дні готували щонайменше на 400 осіб. Працюють без вихідних від самого ранку до пізнього вечора. І хоча зараз кількість порцій зменшилась, годують приблизно сто осіб, все одно на кухню приходять близько 5-ї ранку. Кажуть, роблять усе заради майбутнього нашої країни. І таких історій, згадують у міській раді, тисячі.
«Перших два тижні наші люди виявили свої найкращі якості, об’єднались так, як ніколи раніше. Від’їхав на годину-півтори в сторону, вертаєшся, вже захисні споруди біля адміністрації, мішки насипані», — каже Олевський міський голова Сергій Лисицький.
І попри те, що Олевська громада межує з Білоруссю, сюди почали їхати переселенці. Лише село Лопатичі прийняло 154 біженця.
«Ми виділили 5 будиночків для переселенців з Донецької, Харківської, Горенки, Гостомеля. Організували в нашому адмінприміщенні гуманітарну допомогу, почали зносити їжу, одяг для переселенців», — розповідає голова Лопатицької сільської ради Наталія Горпиніч.
В квітні до Лопатичів приїхали Тетяна та Григорій. Вони залишили рідну домівку й усе майно у Бахмуті та разом з дітьми оселилися тут. Будинок їм надала сільська рада, а з речами, згадують, дуже допомагали місцеві.
«Люди дуже помогли нам. Все, що є, це позносили, дали. І їсти дали, продукти, паливо, дрова. Ми не жалуємося, але дуже скучаємо», — кажуть переселенці з Бахмута Григорій та Тетяна.
Люди приносили ліжка, матраци, подушки, постіль, одяг та їжу. Допомагали навіть садити город, тож зимувати тут не бояться.
За цей час в Олевську роздали гуманітарну допомогу більш ніж 2м тисячам родин. Надавали усе, що було необхідно. Багато вантажу отримували як від місцевих підприємців та благодійників, так і з закордону.
«В першу чергу, це місто Тошик. Наше місто побратим. Вони найперші відгукнулися і відправили нам допомогу. Була допомога з Німеччини, Італії, Іспанії і Туреччини», — каже голова Олевської районної організації профспілки працівників освіти і науки України Наталія Яценко.
Надавали допомогу не тільки гуманітарним вантажем, але й технікою. Зокрема, Естонія передала машину швидкої допомоги для міської лікарні.
Зараз в громаді продовжують допомагати переселенцям, в першу чергу, продуктовими наборами та засобами гігієни. Роздають пакунки від Червоного Хреста та Юнісеф. Збільшили підтримку і для місцевого населення.
Багато допомоги надходило від обласної ради та військової адміністрації. Зараз в громаді створили резерв для тих, хто ще буде прибувати, адже війна триває, і Олевщина прагне підтримувати кожного, хто знайде прихисток на їхній території. Запевняють, готові до будь-якого розвитку подій, тому налаштовані досить рішуче.