Рятував життя та мало не загинув сам: історія бойового медика Даніїла Вигівського (ВІДЕО)

Так про своє поранення згадує 21-річний Даніїл. Посічення уламками руки та обличчя дістав коли брав участь у звільненні Харківщини. Хоча повномасштабна війна зустріла його на Донеччині й про те, що буде наступ, зізнається військовий, здогадувалися, але, як і усі, до кінця не вірили.

«Нам цю інформацію повністю не доводили, але ж ми теж помічаємо, що скупчення техніки іде. Ми готові були до цього, але до кінця, як і всі українці, ми вірили ну яка війна у 2022 році», — розповідає військовий Даніїл Вигівський.

У військкомат Даніїл пішов відразу після закінчення школи, щойно підписав контракт – відправився у зону ООС, про своє рішення стати військовим говорить коротко.

«Я вважаю, що кожен повинен захищати свій дім», — каже військовий Даніїл Вигівський.

Й хоча воює хлопець уже не перший рік, каже, небезпека чатує скрізь, але-от найгарячіше було на Харківщині та головне, що зусилля не були марними.

«Зона ООС в нас була в Донецькій області і там ми вели окопну війну, не пропускали ворога просуватися далі. В зону ООС я виїхав старшим бойовим медиком, а до цього служив в мінометній батареї. За ці 10 місяців найважче було у Харківській області, це в районі Ізюма, коли противник намагався прорватися в Донецьку область, захопити Слов’янськ і там нам було дуже тяжко виходити. Але ми не дали їм цього зробити, Ізюм уже наш, ми його звільнили», — згадує військовий Даніїл Вигівський.

На межі життя та смерті був не раз, розповідає Даніїл. Ворог не жалкував ракет, ані на військових, ані на цивільних. У перші дні російські дрони «орлани» днями вистежували позиції ЗСУ, потім туди гатили мінометами, артилерією й запускали винищувачі та їх із пілотами, як і дрони з їхніми операторами, цитую хлопця, «вже відправили на концерт до Кобзона». Іноді із ворогом доводилося боротися і впритул.

«Якщо ти вже їх очима бачиш, ти розумієш, що можливо це вже все. І коли тебе ще криє артилерія, снаряди падають поруч з тобою, ти звикаєш, але коли це регулярно, коли вони пристрілялись, ти розумієш, що це може бути баста. Друг діставав уламок з каски, якось закричав біжи до мене, я біжу і розуміє, якби не побіг то все, бо в тому районі саме влучив снаряд», — говорить військовий Даніїл Вигівський.

Та найважче, зізнається Даніїл, переживає втрату побратимів, на рахунку понад пів сотні врятованих хлопців, каже, аби врятувати кожного бойові медики готові кілометри йти пішки.

А от про своє поранення хлопець довго не хотів розповідати.

Й хоча інших рятує, собі того дня не наклав навіть турнікет, думав, що усе минеться. Зупиняти кровотечу взялися бійці вже із іншої бригади, навіть попри те, що спочатку Даніїла прийняли за ворога.

Ця ситуація стала показовою по відношенню до полонених.

Власне росіян захопили теж немало, Даніїл каже, коли став спілкуватися із ним, зрозумів, що говорити немає про що.

Радянська у «другої армії світу» і військова форма та й своє звання, каже, вони давно втратили.

А от Україна стає дедалі міцнішою.

На місці не стоїть і волонтерський рух. Даніїл каже, завдяки небайдужим їсти завжди було що, допомагали часто і з екіпіруванням. Бронежилет, який теж не раз рятував життя – волонтерський. На ньому й досі видно запеклу кров.

Втім пройти усі ці випробування допомагали короткі смс від рідних, коли не було зв’язку бойовий дух підіймали собі самі.

У вільний час допомагали і місцевим, які так і не евакуювалися із «гарячих точок».

А ще розповідає, люди, які нині живуть в окупації, часто просто не хотіли покидати рідну домівку і попри різні історії, чекають, коли над їхнім містом чи селом підійметься український прапор. Іншим радить – не створювати хаос, саме він грає на руку ворогу й запевняє Збройні Сили України, навіть коли розуміють, що йдуть на смерть – не відступлять, поки не звільнять усі території.

Попри десятки урятованих життів, поранення, Даніїл себе Героєм не вважає й жартома відгукується: «хлопець з району».

Нині хлопець проходить реабілітацію у Житомирі, мріє стати інструктором, аби набуті знання передавати іншим й по дзвінку готовий знову їхати на фронт. А доки Герой допомагає збирати кошти волонтерам для своїх побратимів.