Житомирські волонтерки щодня створюють маскувальні сітки, шкарпетки, білизну та смаколики для військових

Їхні маскувальні сітки прирівнюють до стандартів НАТО, зшита ними білизна дарує емоції, а в кожну шкарпетку вкладають не тільки любов, а й солодкий подарунок. Житомирянки з перших днів війни стали на свій фронт боротьби з ворогом та щоденно допомагають нашим військовим чим можуть. Такі сюрпризи для наших захисників роблять житомирські волонтерки. За один раз хлопцям передають близько 200-от пар шкарпеток. Частину в’яжуть самостійно, частину приносять небайдужі.  

«Уявляєте, вони беруть додому і цими рученятами, з такою любов’ю. Приносять і розказують як зробили» — каже волонтерка Тетяна Постолатіна.

Ті ж, хто не вміють в’язати, приносять нитки або свої речі, котрі можна розпустити. Зазвичай дівчата працюють на своєму робочому місці, однак оптимізували роботу і під час тривоги — беруть з собою речі в укриття і долучають усіх, хто захоче. 

Окрім шкарпеток ноги наших захисників гріють і власноруч зроблені устілки. Роблять їх різних розмірів, починаючи із 40-го. 

Для такої кропіткої роботи дівчатам частенько не вистачає клею. Та неабиякого, а саме для взуття, адже тільки він може з’єднати такі дві тканини. Тож волонтерки будуть вдячні за допомогу. Окрім того, шиють і білизну, яку також намагаються наповнити позитивом. 

Виготовляють волонтерки і маскувальні сітки. Та й тут дівчатам не вистачає матеріалів. Раніше замовляли їх у Харкові, однак завод був пошкоджений рашистами. Тепер шукають основу самостійно. Сітки дівчата плетуть по-різному та з різною технологією. 

І хоча дівчата вірять, що війна закінчиться сьогодні, поступово готуються до зими. Заготовують теплі речі та вітамінні смаколики. 

І аби наші герої не мерзли у своїй техніці та окопах, майстрині роблять спеціальні килимки. До цього долучаються, кажуть волонтерки, навіть діти. 

Зараз дівчата в першу чергу орієнтуються на підтримку тих, хто знаходиться на Сході, тобто у найпекельніших точках. Допомагати волонтерки розпочали з перших днів повномасштабного вторгнення. Зізнаються, навіть не думали про виїзд з країни, вважають, що мають залишатися на своєму фронті, аби допомагати нашим Героям пришвидшувати перемогу.

«Ми хочемо, щоб наша Україна була вільною, незалежною, могутньою державою. Великий уклін нашим захисникам, нашим хлопчикам. Просто нема слів, щоб для них сказати. В Україні кожна людина зараз має робити якійсь вклад. Це наша країна і наша земля. Хлопці там воюють, а ми тут служимо» — каже волонтерка Тетяна Постолатіна