Як формувалися сили супротиву і як підтримували своїх жителів: перші дні війни на Коростенщині (ВІДЕО)

448

З початком війни горе прийшло у всі громади, у перші ж дні війни на півночі Житомирщини росіяни окупували села.

«Зателефонував голова Народицької територіальної громади Ярмолюк Олег Іванович і повідомив, що кордон переїхали два танки, два БТР і рухаються в напрямку Народичів. А вже далі пішли телефонні дзвінки, що відбулися перші обстріли», — каже начальник Коростенської районної військової адміністрації Юрій Тарасюк.

Начальник Коростеньскої районної військової адміністрації згадує, про те, що почалася повномасштабна війна дізнався близько 4-ї ранку 24 лютого, як росіяни рушили у напрямку Народичів. Хоча зізнається, ще за кілька днів до цього на кордоні було спокійно.

«Буквально за тиждень до цього ми здійснювали виїзд туди до кордону, а саме на Виступовичі. Ознайомлювалися із ситуацією, яка на даний момент була на той час на кордоні. В принципі ситуація була стабільна і ніяких зі сторони білорусі дій не відбувалося», — говорить начальник Коростенської районної військової адміністрації Юрій Тарасюк.

Першими удар на себе прийняли лісівники, росіяни знищили їхні автівки. Юрій Тарасюк розповідає, за лічені години зібрав усіх очільників громад, разом вирішували як формувати сили супротиву і що потрібно робити у першу чергу.

«Перша задача - потрібно було швиденько від небезпечних місць, від критичної інфраструктури відселити населення, тому, що я в принципі розумів, що далі будуть здійснюватися удари по критичній інфраструктурі, так і було на наступний день», — зазначає начальник Коростенської районної військової адміністрації Юрій Тарасюк.

Будівництво блокпостів та фортифікаційних споруд, теж було одним із перших завдань. Робили усе підручними засобами.

«Тобто перекопувати дороги, валити ліс, тому що працювали підручними матеріалами, всім, що було. Завозили пісок, набирали в мішки і, зрозуміло, укріплювали адмінбудівлі. Надалі нам потрібно було вирішувати питання зі зброєю, знову ж таки включилися народні депутати, обласна військова адміністрація і вже за кілька годин, днів нам була передана зброя», — розповідає начальник Коростенської районної військової адміністрації Юрій Тарасюк.  

Тоді сформувалися перші добровольчі батальйони із місцевих, згадує чиновник. Й хоча люди масово виїжджали із міста, ті, хто лишалися, а це 30% від усього населення – ставали на захист домівки. Працювали нічні патрулі, тож у місті майже не було мародерства.

«Вони прийняли рішення, що вони будуть захищатися до останнього, тобто вони не будуть виїжджати із своїх домівок, будь-що буде, але вони будуть іти до останнього», — додав начальник Коростенської районної військової адміністрації Юрій Тарасюк.

Однак проблеми таки виникали, через паніку у перспективі міг з’явитися дефіцит харчів та ліків, бо ж полиці або швидко порожніли, або ж магазини взагалі закривалися. Та вже через день бізнесмени знову стали до роботи. Серед підприємців, хто ні на день не припиняв працювати був і Микола Іскра.

«Ми не могли не підключиться до забезпечення міста продуктами харчування, так як ми є підприємством харчової промисловості», — сказав місцевий підприємець Микола Іскра.

Підприємство не лише не припиняло працювати, а й перейшло на цілодобову роботу. Їжею забезпечували і мирне населення, і військових. У такому режимі працювали два місяці.

«На щастя напевно, з нашого підприємства дуже мало виїхало, це одиниці, до 10-15 чоловік і які практично уже всі повернулись. Всі люди об’єдналися, згуртувалися, ніхто не рахувався з часом. Ну і я вам прямо кажу, це була цілодобова робота. У нас ні хвилину підприємство не стояло, ні вилину не стояло виробництво, ні хвилини не стояв ніякий станок», — розповідає місцевий підприємець Микола Іскра.

Допомагати із ліками, харчуванням, одягом та речами першої необхідності взялися і благодійники, народні депутати та іноземці.

«Завдячуючи лісівникам, які згуртувалися, зібралися, з перших днів вони зі мною, власноруч почали автомобілі вантажні розвантажувати, по 20 тон. Частково вони розвантажувалися тут, на території цієї адміністрації. Тут за адміністрацією знаходяться будівлі автогаражів, туди і складали тимчасово цю допомогу. За рахунок естонців нашим громадам були передані автомобілі-реанімобілі швидкої допомоги, були передані вантажні автомобілі», — говорить начальник Коростенської районної військової адміністрації Юрій Тарасюк.

До складної роботи бралися і тендітні дівчата. Ірина згадує, у перші дні чергам за гуманітарною допомогою не було кінця, бо ж люди намагалися урятуватися й їхали у чому були. Піклуватися потрібно було і про місцевих.

«На момент, коли почалася війна посади були не важливі тому що з Ірпеня, з Бучі, з Бородянки заїжджало дуже багато людей, їх були сотні протягом дня. І тому, всі дівчата, які тут залишилися, нас було небагато, близько 20-ти осіб. Ми робили все, грузили, носили, пакували», — каже начальниця відділу інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Коростенської РВА Ірина Вознюк.

Й поки у громаду евакуйовувалися жителі Київщини, у районній військовій адміністрації намагалися вивезти мирних жителів із вже окупованих сіл Народиччини.

«Створили на безпечних відстанях по суті пункти тимчасові, які приймали цих громадян і забезпечували їх усім необхідним, а також дуже багато маленьких дітей було, потрібно було створювати умови, ми їх відправляли в Іршанськ, в готель. Таким чином відбувалися перші дні й по суті перші години нашої роботи», — повідомив начальник Коростенської районної військової адміністрації Юрій Тарасюк.

Зараз район уже оговтуєтся від пережитого. У деокупованих селах відновили газопостачання та світло, хоча й досі гострим лишається питання відновлення житла постраждалим.

«Однією з таких проблем на сьогоднішній день є той факт, що вони лишилися без житла. Тому, що там було дуже багато знищено житла, яке взагалі не підлягає відновленню», — каже начальник Коростенської районної військової адміністрації Юрій Тарасюк.

Гуманітарної допомоги поки вдосталь, кажуть в адміністрації, нині здебільшого у місті допомагають переселенцям, багатодітним та малозабезпеченим родинам.

«Зараз вже більш-менш спокійніше. З продуктовими наборами практично завершили роботу тому, що в магазинах всього вдосталь», — зазначає начальниця відділу інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Коростенської РВА Ірина Вознюк.

Дочка Валентини евакуювалася зі столиці вагітною й ось-ось має народити. Жінка каже, потрібно усе, від підгузків до їжі і гуманітарна допомога дозволяю заощадити.

«Дуже добре відгукуються завжди і допомагають, вже не раз вони мені допомагали», — каже жителька Коростеня Валентина.

Й хоча у Народичах не стоять танки та тут досі гинуть люди, бо ж після себе росіяни залишили багато вибухових «сюрпризів» й попри цілодобову роботу саперів, у лісі все ще смертельно небезпечно. Міни забрали життя уже двох лісівників. Нині у районі роблять усе, аби жителі були у безпеці, продовжують допомагати військовим, надають прихисток переселенцям й підтримують тих, хто цього потребує. Коростенщина певна - вистоять попри все, бо єдині і вірять у перемогу України.