Захисники 95-ої бригади розповідають про бойові будні та як укріплюють позиції (ФОТО)
Захист рідної земні це цілодобова робота. Воїни 95-ї окремої десантно-штурмової бригади не зупиняються для перепочинку і не дають ворогу розслаблятися. Про це повідомляє Служба зв'язків з громадськістю 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України.
«У нас майже кожен день з самого ранку тут починається AC/DC. Ворог гатить зі всього, що має. Не так давно «Солнцепьок» використали (російських важких вогнеметних систем залпового вогню. – Авт.). Але ми все одно йдемо вперед», – говорить командир одного з батальйонів Михайло.
На передовій не буває вихідних. Проте наші захисники кожну більш-менш тиху годину використовують для облаштування позицій. Так і виходить, що солдат або воює, звільняючи рідну землю, або копає укриття, щоб зберегти життя собі та побратимам.
«Це буде новий бліндаж. Копаємо глибоко, щоб було надійніше, – пояснює Володимир, спостерігаючи за екскаватором, який риє яму. – Він трохи зараз викопає, ми укріпимо ту ділянку деревом, потім він знову прокопає. Так бліндаж буде глибоким та міцним, не обвалиться. Робимо на совість».
Житомирські десантники знову просунулися трохи вперед, а значить і позиції треба готувати нові, рити нові укриття. Проте повної тиші від ворога марно чекати – недалеко постійно чути вибухи, між якими немає тиші й хвилини. Тому попереду озброєні військові «тримають» периметр.
«Треба бути постійно наготові. Тут постійні бої, ворог може скористатися будь-якою можливістю, щоб напасти», – Павло поправляє бронежилет та йде займати точку для спостереження.
Усі бійці в розмові зазначають, що у них на душі легше, коли бригада просувається вперед, а значить перемога стає трохи ближчою.
«Так крок за кроком і звільнимо країну», – говорить Володимир.
Зараз Володимир працює в підрозділі матеріального забезпечення, тому він часто облаштовує нові позиції, сам сідає за кермо екскаватора, щоб зробити надійне укриття для бійців. Але за професією він професійний кухар.
«Я навчався готувати в Україні, Італії та Чехії. Потім працював шеф-кухарем у Празі. Тому звісно у своєму підрозділі заступаю на чергування по кухні. Готую риззотто, «їжаків» з рису та фаршу, наші гречаники… Та все, що прийде на ум. У нас з забезпеченням тут все добре, тому можна балувати побратимів», – коли військовий говорить про кухню, він усміхається.
Володимиру вже скоро 50 років. Пропрацювавши пів життя в Європі, повернувся в Україну.
«Мене вмовляли лишитися в Чехії, та хотів жити вдома. Повернувся в Україну, але на кухню вже не пішов працювати. Влаштувався в будівельну компанію. Так і зустрів повномасштабну війну під Миколаєвом, де будував дороги. Там же дістався найближчого військкомату та призвався в армію, спочатку потрапив в 79-у бригаду, а потім в 95-ту», – розповідає Володимир
Чоловік говорить, що його син пішов у батька: «Він в Європі теж жив, але після 24 лютого все покинув і приїхав в Україну. Потрапив у морську піхоту і зараз теж воює».
