Герої у білих халатах: як в Ізюмі лікар із медсестрами рятував людей у підвалі (ВІДЕО)

Юрій Кузнєцов знову поспішає до пацієнта та врешті навкруги тихо, про небезпеку знову сповіщає повітряна тривога, а не відразу щільні обстріли. Що пережили медики у цих стінах тут нагадує понівечений уламками фасад та частина й зовсім зруйнованої лікарні. Зміна цього травматолога почалася в ніч із 6 на 7 березня і тривала півроку, поки Ізюм не звільнили від російської окупації.

«І залишився я, і ще один лікар. Ми домовилися, коли був період затишшя, що ми через цілий міст, пішохідний, ми перейдемо на ту сторону. Ми перейшли, домовилися, що в мене там мама, син, брат залишилися, а в нього своя родина і ми домовилися, що подивимося, що з нашими сім’ями. Зв’язку з ними не було і ми були внутрішньо налаштовані на самий поганий варіант, ми ж не знали, що з ними. І дай Бог, якщо все нормально, ми повертається назад і починаємо працювати, але повернувся один я», — розповідає лікар Юрій Кузнєцов.

Відтоді Юрій Кузнєцов залишився єдиним лікарем на понад 20 тисяч жителів Ізюма, росіяни погрожували розправою не раз, пригадує травматолог, але все ж лишили його живим.

Уже 7 березня усіх пацієнтів спустили у підвал.

А от скільки життів урятував, Юрій полічити не може. Із травматолога йому довелося перекваліфікуватися у хірурга та акушера-гінеколога.

Відмовити у допомозі людям не могли, то ж максимально забирали усіх пацієнтів у підвал. Тут люди ховалися від авіабомб, рятувалися від раптових серцевих нападів, тут же лікар і оперував постраждалих після обстрілів.

Дехто міг самотужки дістатися лікарні.

Інших рятувати допомагав фельдшер, який теж лишився в Ізюмі під час окупації. Адже часто через постійні російські обстріли, люди отримували тяжкі травми й вже не могли самостійно звернутися по допомогу.

Власне найважче, зізнається лікар, – втрата пацієнта, особливо, коли нічим вже допомогти не можеш. А втрачати доводилося і знайомих.

Втрачали і колег. Лікарка загинула, коли росіяни скинули на житлову багатоповерхівку авіабомбу, тоді у підвалі від обстрілів переховувалося понад пів сотні людей. Вижити не вдалося нікому.

Та «Один в полі – не воїн», про це постійно нам наголошує Юрій Кузнєцов. Каже усі ці випробування допомогли пройти колеги, які залишилися у лікарні.

А ще, впоратися із пацієнтами допоміг вже забутий ковід-19. На початку пандемії у заклад закупили багато ліків, які допомогли під час війни рятувати життя.

Після окупації минуло 5 місяців та Юрій добре пам’ятає, коли із підвалу вийшов останній пацієнт.

Вже у своєму кабінеті травматолог щодня веде прийом пацієнтів, у свою роботу занурюється як і тоді, з головою.

По трохи відновлюють й основні відділення, а у них тепер лікуються пацієнти не після мінно-вибухових травм, а вже підліковують серце, аби працювало до ста років.